![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Вчора підписав угоду із "Книгарнею Є" на продаж своєї книги, та відправив їм на склад першу партію. Але втілити мрію і побачити свою книгу у крамниці навряд чи вийде. Бо "книги російською у фізичні магазини не виставляємо". Що ж, могло бути й гірше. Могли б в принципі не взяти на реалізацію книгу, покликавшись на цю з фразу. Отже, буде продаватися тільки в інтернет-магазині. Зате їх вітрини будуть цілі (в прямому і переносному значенні).
Коли востаннє приходив до книгарні, щоб зрозуміти де саме (на яких полицях) буде моя книга - не побачив там жодної російськомовної книги. Аж здивувався (бо 100% знав, що у них була російськомовна література принаймні від авторів-українців). Знайшов вглибині магазину робітницю-студентку і запитаю:
- Скажіть, а де у вас російськомовна література?
- Немає.
- Вилучили?
- Так.
- Навіть українських авторів?
(мовчки киває на полицю "Література іноземними мовами", де жодної російськомовної книги, тільки англомовні)
Ну і тут я все зрозумів. Второпав, що не бачити мені своєї книги у фізичному магазині як своїх вух. Навіть на полиці "іноземна мова", бо ж російська - це навіть гірше, ніж іноземна. Мова агресора! І тим паче про будь-які презентації книги теж можна забути.
Деградація журналістики
Вона безспірно дуже сильно деградувала за останні пів року. Лише декілька видань на кшталт "Hvylya.net" публікують щось більш-менш глибоке, але і вони загравають із читачами, що вже підсаджені на емоційний гачок "зрозумілих чорно-білих новин". Переважна ж більшість ЗМІ перетворилися на щось типу Телеграм-каналів з притаманними їм однобокими й короткими статтями-заголовками. Навіть думати не треба - прочитав статтю-заголовок, репостнув, побіг далі. Беруть фразу Трампа, виривають з її контексту, подають як зраду, і кидають як кістку отупілому натовпу. До речі, я себе теж відношу до цього натовпу, бо ж саме по собі помітив деградацію і знижену здатність концентруватися й читати бодай статті середньої складності та довжини (я вже не кажу про книги). Так от - я чітко виділив для себе якісну деградацію вітчизняної журналістики у той день, коли побачив на шпальтах відомих онлайн-видавництв прямо в назві слово "гівносайти" (малися на увазі сайти РФ). Потім з'явилися "орки" (агов, ви там Гру Престолів чи Володаря Кілець забагато дивилися?). Після цього почали вживати слово "рашисти", яке має 100% пропагандистське забарвлення (хоч воно і близько до правди). І на кінець - почали писати "росія" з маленької літери. Як діти, їй-Богу. Типу, якби ми писали "німеччина" з прописної ще з 1941, то швидше б її перемогли у Другій Світовій. Серйозно? А що б на це сказав Сунь-Цзи? Не можна зневажати свого супротивника. Ба більше - не можна жити в примарному світі, де країна з населенням 140 млн раптом зникає. Реальність трохи інша.
Деградація суспільства
Пів року жахів і спрощених (скажімо м'яко) новин не могли не вплинути на стан свідомості та рівень інтелекту пересічного громадянина. Коли кожен день читати страшні новини про вбивства і тортури та жити на одних емоціях - людські риси (поміркованість, раціональність) починають відходити на другий план. Емоції захопили доросле населення, перетворивши його на дитину. Спочатку це проявлялося в пересиланні один одному фото понівечених росіян. Потім це стало видно за відео, де скидають гранати з дронів на російських солдатів, вони влучають, і видно як деякі солдати страждають, перебираючи ногами, і все це під веселу музику. В коментарях під такими відео в 90-95% випадків сміх і радощі з коронним "москаль навчився врешті танцювати гопака". Я не проти радощі смерті окупанта. Але радіти стражданням... Тобто суспільство почало захищати свою психіку за допомогою гумору, але якого?
І окремо виділимо мовоборців. Ніхто так не відштовхує від спілкування українською, як вони. На будь-яку твою репліку їх перше запитання - "чому не державною". Саме з їх вуст звучить "примусимо" (розмовляти українською) і "заборонимо" (розмовляти/писати/знімати інтерв'ю російською). Найсмішніше, що подекуди ці люди не знають української. Нещодавно один такий завзятий юнак сказав мені (буквально): "Ми тебе заставимо (спілкуватись українською)". На що я йому пояснив, що не "заставите", а "примусите". Бо ж заставляють банками полиці. І таких безграмотних поборників мови дуже багато. І у них наче є індульгенція, бо ж вони "за все хороше проти всього поганого". Але чи не вимощена їхніми помислами дорога до пекла? Бо я ж бачу результатом їх промов розбрат, а не єднання. На відміну від "лагідних українізаторів", котрі не приставляють тобі до скроні уявного пістолета за те, що "спілкуєшся мовою агресора", а дають тобі послухати круту пісню українською, чи дають почитати книгу українською, або саджають тебе в український автомобіль(?).
Останнім часом вони особливо радіють ініціативам деяких країн (і України) заборонити в'їзд росіян. Типу "у вас вже було пів року, щоб виїхати". Хоча ще протягом першого місяця війни президент казав "впускайте росіян у ЄС, щоб вони не сплачували податки у Росії та мали змогу втекти від путінського режиму". Мені важко судити, чи це правильне рішення. І чому саме зараз. Але я ще не побачив жодного раціонального пояснення таким ініціативам. Емоційні пояснення - побачив (але ж вони притаманні дітям, а не дорослим?). Я не побачив якихось розрахунків з цифрами, чи бодай якогось підґрунтя такого рішення. Типу "за нашими оцінками втрата 2 млн росіянами можливості виїздити до ЄС, як вони це зазвичай робили, дозволить те і те. Це вигідно, тому що так і так". Замість цього ми чуємо в ліпшому випадку про "суспільну відповідальність", а в гіршому про "карму народу". Карму, Карл! Як можна на державному рівні щось пояснювати кармою? І чим це відрізняється від, наприклад, духовних причин воювати? (типу наш Бог кращий/правильніший за вашого).
Впасти й деградувати набагато легше, ніж розвиватися і прогресувати, особливо коли це роблять всі навкруги. І коли читання новин по 20 годин на добу не викликає подиву, а радше співчуття. Тому я не бачу повернення мас до поміркованості допоки не закінчиться ця війна.
Коли востаннє приходив до книгарні, щоб зрозуміти де саме (на яких полицях) буде моя книга - не побачив там жодної російськомовної книги. Аж здивувався (бо 100% знав, що у них була російськомовна література принаймні від авторів-українців). Знайшов вглибині магазину робітницю-студентку і запитаю:
- Скажіть, а де у вас російськомовна література?
- Немає.
- Вилучили?
- Так.
- Навіть українських авторів?
(мовчки киває на полицю "Література іноземними мовами", де жодної російськомовної книги, тільки англомовні)
Ну і тут я все зрозумів. Второпав, що не бачити мені своєї книги у фізичному магазині як своїх вух. Навіть на полиці "іноземна мова", бо ж російська - це навіть гірше, ніж іноземна. Мова агресора! І тим паче про будь-які презентації книги теж можна забути.
Деградація журналістики
Вона безспірно дуже сильно деградувала за останні пів року. Лише декілька видань на кшталт "Hvylya.net" публікують щось більш-менш глибоке, але і вони загравають із читачами, що вже підсаджені на емоційний гачок "зрозумілих чорно-білих новин". Переважна ж більшість ЗМІ перетворилися на щось типу Телеграм-каналів з притаманними їм однобокими й короткими статтями-заголовками. Навіть думати не треба - прочитав статтю-заголовок, репостнув, побіг далі. Беруть фразу Трампа, виривають з її контексту, подають як зраду, і кидають як кістку отупілому натовпу. До речі, я себе теж відношу до цього натовпу, бо ж саме по собі помітив деградацію і знижену здатність концентруватися й читати бодай статті середньої складності та довжини (я вже не кажу про книги). Так от - я чітко виділив для себе якісну деградацію вітчизняної журналістики у той день, коли побачив на шпальтах відомих онлайн-видавництв прямо в назві слово "гівносайти" (малися на увазі сайти РФ). Потім з'явилися "орки" (агов, ви там Гру Престолів чи Володаря Кілець забагато дивилися?). Після цього почали вживати слово "рашисти", яке має 100% пропагандистське забарвлення (хоч воно і близько до правди). І на кінець - почали писати "росія" з маленької літери. Як діти, їй-Богу. Типу, якби ми писали "німеччина" з прописної ще з 1941, то швидше б її перемогли у Другій Світовій. Серйозно? А що б на це сказав Сунь-Цзи? Не можна зневажати свого супротивника. Ба більше - не можна жити в примарному світі, де країна з населенням 140 млн раптом зникає. Реальність трохи інша.
Деградація суспільства
Пів року жахів і спрощених (скажімо м'яко) новин не могли не вплинути на стан свідомості та рівень інтелекту пересічного громадянина. Коли кожен день читати страшні новини про вбивства і тортури та жити на одних емоціях - людські риси (поміркованість, раціональність) починають відходити на другий план. Емоції захопили доросле населення, перетворивши його на дитину. Спочатку це проявлялося в пересиланні один одному фото понівечених росіян. Потім це стало видно за відео, де скидають гранати з дронів на російських солдатів, вони влучають, і видно як деякі солдати страждають, перебираючи ногами, і все це під веселу музику. В коментарях під такими відео в 90-95% випадків сміх і радощі з коронним "москаль навчився врешті танцювати гопака". Я не проти радощі смерті окупанта. Але радіти стражданням... Тобто суспільство почало захищати свою психіку за допомогою гумору, але якого?
І окремо виділимо мовоборців. Ніхто так не відштовхує від спілкування українською, як вони. На будь-яку твою репліку їх перше запитання - "чому не державною". Саме з їх вуст звучить "примусимо" (розмовляти українською) і "заборонимо" (розмовляти/писати/знімати інтерв'ю російською). Найсмішніше, що подекуди ці люди не знають української. Нещодавно один такий завзятий юнак сказав мені (буквально): "Ми тебе заставимо (спілкуватись українською)". На що я йому пояснив, що не "заставите", а "примусите". Бо ж заставляють банками полиці. І таких безграмотних поборників мови дуже багато. І у них наче є індульгенція, бо ж вони "за все хороше проти всього поганого". Але чи не вимощена їхніми помислами дорога до пекла? Бо я ж бачу результатом їх промов розбрат, а не єднання. На відміну від "лагідних українізаторів", котрі не приставляють тобі до скроні уявного пістолета за те, що "спілкуєшся мовою агресора", а дають тобі послухати круту пісню українською, чи дають почитати книгу українською, або саджають тебе в український автомобіль(?).
Останнім часом вони особливо радіють ініціативам деяких країн (і України) заборонити в'їзд росіян. Типу "у вас вже було пів року, щоб виїхати". Хоча ще протягом першого місяця війни президент казав "впускайте росіян у ЄС, щоб вони не сплачували податки у Росії та мали змогу втекти від путінського режиму". Мені важко судити, чи це правильне рішення. І чому саме зараз. Але я ще не побачив жодного раціонального пояснення таким ініціативам. Емоційні пояснення - побачив (але ж вони притаманні дітям, а не дорослим?). Я не побачив якихось розрахунків з цифрами, чи бодай якогось підґрунтя такого рішення. Типу "за нашими оцінками втрата 2 млн росіянами можливості виїздити до ЄС, як вони це зазвичай робили, дозволить те і те. Це вигідно, тому що так і так". Замість цього ми чуємо в ліпшому випадку про "суспільну відповідальність", а в гіршому про "карму народу". Карму, Карл! Як можна на державному рівні щось пояснювати кармою? І чим це відрізняється від, наприклад, духовних причин воювати? (типу наш Бог кращий/правильніший за вашого).
Впасти й деградувати набагато легше, ніж розвиватися і прогресувати, особливо коли це роблять всі навкруги. І коли читання новин по 20 годин на добу не викликає подиву, а радше співчуття. Тому я не бачу повернення мас до поміркованості допоки не закінчиться ця війна.
